— 27 грудня 1918р. Тимчасовий робітничо-селянський "уряд" України з метою організації у країні регулярних збройних сил постановив створити Українську червону армію.
Всі організаційні та управлінські рішення щодо військових частин були покладені на новостворену "колегію" при військовому відділі. Очолив її Ф. Сергеєв. А вже 28 лютого 1919р. уряд прийняв декрет, згідно з яким Червона армія проголошувалась армією диктатури пролетаріату. Окрім того, в Україні на законодавчому рівні закріпили загальну військову повинність, яка поширювалася на всіх чоловіків віком від 18 до 40 років. Завдяки такій мобілізації наприкінці весни 1919р. Українська червона армія налічувала 188'000 чоловік. Для керівництва військом створили ще один новий орган - "Народний" комісаріат у військових справах на чолі з Миколою Подвойським і Валерієм Межлауком. Їм було доручено керувати трьома військовими округами: Харківським, Київським та Одеським.
Прр те ще на початку 1919р. дисципліна в армії була вкрай низькою, окрім того, досить активними залишалися партизанські загони. Отож, з метою подальшого об'єднання червоноармійців різних республік, у серпні 1919р. НарКом з військових справ України ліквідували, передавши його функції РевВійськРаді РСФРР. Українці автоматично стали частиною загальноросійської Червоної армії, яку Рада Народних Комісарів у Петрограді заснувала ще 28 січня 1918р.
— 27 грудня 1932р. Вийшла постанова ЦВК і РНК СРСР про введення єдиної паспортної системи. Обов'язкова прописка паспортів вводилася і на Україні. Вона передбачала ретельний облік населення міст, робітничих селищ, радгоспів та новобудов.
Ці заходи мали на меті розвантажити населені місця від осіб, чия трудова діяльність не пов`язана з виробництвом і роботою в установах чи школах. Зайвими виявлялися всі, хто не був зайнятий суспільно-корисною працею. Виняток становили інваліди та пенсіонери. Але найголовніший удар, на думку чиновників радянського режиму, був спрямований проти тих, хто переховується від радянської влади: куркульських, кримінальних та інших антигромадських елементів, включаючи і кобзарів.
Тепер кожен, хто бажав виїхати на заробітки в іншу місцевість, мав подати заяву в міліцію, отримати паспорт і прописатися в домоуправлінні по місцю прибуття. Якщо не провести ці маніпуляції своєчасно, то штраф у розмірі 100 рублів був забезпечений кожному, крім колгоспників, на яких прописка не поширювалася. Паспорт видавався строком на 3 роки. Його наявність дозволяла влаштуватися на роботу. А особливий рядок, що вказував на соціальну приналежність, демонстрував без анкети, хто є хто.
Харків виявився в числі перших міст України, де вводилася паспортизація з обов`язковою пропискою паспортів. На його території, а також в 50-кілометровій зоні вводилися режимні порядки. «Молоткастий і серпастий» радянський паспорт, з одного боку, забезпечував облік і контроль над усіма, хто його повинен був мати. З іншого боку - обмежував у правах ту частину населення, яка повинна була жити лише в конкретній точці Радянського Союзу, включаючи і Україну. Незаплановані переміщення по території заборонялися і припинялися найсуворішим чином.
Всі організаційні та управлінські рішення щодо військових частин були покладені на новостворену "колегію" при військовому відділі. Очолив її Ф. Сергеєв. А вже 28 лютого 1919р. уряд прийняв декрет, згідно з яким Червона армія проголошувалась армією диктатури пролетаріату. Окрім того, в Україні на законодавчому рівні закріпили загальну військову повинність, яка поширювалася на всіх чоловіків віком від 18 до 40 років. Завдяки такій мобілізації наприкінці весни 1919р. Українська червона армія налічувала 188'000 чоловік. Для керівництва військом створили ще один новий орган - "Народний" комісаріат у військових справах на чолі з Миколою Подвойським і Валерієм Межлауком. Їм було доручено керувати трьома військовими округами: Харківським, Київським та Одеським.
Прр те ще на початку 1919р. дисципліна в армії була вкрай низькою, окрім того, досить активними залишалися партизанські загони. Отож, з метою подальшого об'єднання червоноармійців різних республік, у серпні 1919р. НарКом з військових справ України ліквідували, передавши його функції РевВійськРаді РСФРР. Українці автоматично стали частиною загальноросійської Червоної армії, яку Рада Народних Комісарів у Петрограді заснувала ще 28 січня 1918р.
— 27 грудня 1932р. Вийшла постанова ЦВК і РНК СРСР про введення єдиної паспортної системи. Обов'язкова прописка паспортів вводилася і на Україні. Вона передбачала ретельний облік населення міст, робітничих селищ, радгоспів та новобудов.
Ці заходи мали на меті розвантажити населені місця від осіб, чия трудова діяльність не пов`язана з виробництвом і роботою в установах чи школах. Зайвими виявлялися всі, хто не був зайнятий суспільно-корисною працею. Виняток становили інваліди та пенсіонери. Але найголовніший удар, на думку чиновників радянського режиму, був спрямований проти тих, хто переховується від радянської влади: куркульських, кримінальних та інших антигромадських елементів, включаючи і кобзарів.
Тепер кожен, хто бажав виїхати на заробітки в іншу місцевість, мав подати заяву в міліцію, отримати паспорт і прописатися в домоуправлінні по місцю прибуття. Якщо не провести ці маніпуляції своєчасно, то штраф у розмірі 100 рублів був забезпечений кожному, крім колгоспників, на яких прописка не поширювалася. Паспорт видавався строком на 3 роки. Його наявність дозволяла влаштуватися на роботу. А особливий рядок, що вказував на соціальну приналежність, демонстрував без анкети, хто є хто.
Харків виявився в числі перших міст України, де вводилася паспортизація з обов`язковою пропискою паспортів. На його території, а також в 50-кілометровій зоні вводилися режимні порядки. «Молоткастий і серпастий» радянський паспорт, з одного боку, забезпечував облік і контроль над усіма, хто його повинен був мати. З іншого боку - обмежував у правах ту частину населення, яка повинна була жити лише в конкретній точці Радянського Союзу, включаючи і Україну. Незаплановані переміщення по території заборонялися і припинялися найсуворішим чином.
Немає коментарів:
Дописати коментар